Портал для мисливців, рибалок та любителів природи

Легенда свідчить, що перший куций предок сучасного бретону був виведений приблизно в середині XIX століття в Понту, маленькому містечку, розташованому в долині Дюрон, в результаті схрещування білої з плямами коляру червоного дерева суки місцевого мисливця і лимонно-білого пса, привезеного до Бретані англійським мисливцем на вальдшнепів.

Надзвичайно цікавий матеріал, що люб'язно надав сер Теренс Кларк для публікації в нашому журналі, наштовхнув мене на певні роздуми щодо походження та розповсюдження азійських хортів. Тож, вважаю за потрібне поділитися ними з нашим читачем.

Факти наведені у статті "Салюки на півночі ареалу" ще раз підтверджують думку, яку я висловив ще в "Кримках", про те, що всі наші "салюки", "слюгги"*, "тази", "тайгани", "аборигенні афгани" є по суті єдиною породою із багатьма місцевими відріддями, або ж дуже близькими породами, що походять з єдиного кореня і між якими важко провести чіткі границі, особливо в місцевостях де різні поріддя межують одне з одним і створюють численні перехідні типи. Крім того, породи об'єднані штучноствореними стандартами, які складалися кінологами, що часом були слабо обізнані з місцевими умовами, часто розпадаються на окремі ясно виражені типи, які можуть розрізнятися між собою аж так, що представників різних типів, але офіційно однієї породи, буває важко порівнювати на одному екстер'єрному рингу.

Південний Казахстан – край незвичайний. Тут, на площі 116 тисяч квадратних кілометрів, дивним чином перетинаються гірські ландшафти Західного Тянь-Шаню та Каратау, рівнини передгірських степів, пустелі – Кизилкум, Муюнкум, Бетпакдала та тугаї Сир-Дарьї. Більшість населення тут складають казахи, які зберігають традиції кочових народів. Основне заняття населення тваринництво, а улюблені розваги на дозвіллі, це – кінні змагання та полювання з ловчими собаками на лисицю. В горах Тянь –Шаню, що межують з Киргизстаном, полюють з хортами на гірських копитних. Використовують в основному дві породи, що належать до так званих східних хортів, це – середньоазійський хорт тази та киргизький хорт тайган.

Східні хорти завжди цікавили любителів собак та мисливців. Часто люди, що мало знайомі з цими породами хибно оцінюють їхні можливості на полюванні, та оскільки східні хорти набувають усе більшої популярності й використовуються мисливцями інших країн з відмінним від Азії кліматом, ландшафтами та тваринами, цікаво розглянути специфічні риси кожної породи.

У 1985-1990 роках, коли я жив в Іраку, мені доводилося часто відвідувати місцевих мисливців на півночі країни і неодноразово перетинати невидиму межу між двома ясно вираженими популяціями салюки.
На південному боці хребта Джабал Сінджар, на просторах Джазіра чи на півдні рівнини Кіркук хорти були переважно гладкошерстими, 61-66 см. у холці, легкого типу, бо вже далі, на півночі Курдистану, вони мали більш розвинутий шерстний покрив і міцну потужну будову тіла, хоча й рідко були вищі за 69см.

Тази, тобет і беркут – троє незмінних соратників казаха-мисливця – анши. «Врятуємо живі пам'ятки Середньоазійської цивілізації» - під таким гаслом в Алмати проходила виставка собак давніх казахських порід – тази і тобет.

Вчені визначають їхній вік приблизно в 4 тисячі років. Обидві породи в сучасному Казахстані перебувають на межі зникнення.

Тази – це незрівняна ловецька порода. У сучасному Казахстані чистокровних особин цієї породи зосталося близько 300. Хоча лише століття тому їх було більше 7 тисяч. Доля другої породи казахських собак – тобет – іще сумніша, справжніх казахських вівчарок налічуються одиниці. Як каже керівник «Клуба кровного мисливського собаківництва Казахстану» Костянтин Плахов, сьогодні ще не пізно зупинити виродження собак.